The research is devoted to the analysis of the memorial and monumental space of Donetsk. The analysis of the available information showed that it was formed mainly during the Soviet era. Objects established in the years of independence, dedicated to people whose activities were related to the Donetsk region. It wasemphasized that the monumental space of the city provided for the formation of a specific regional identity.Keywords:monument, Donetsk, memorial space, identity.

Одним із потужних факторів ідентифікації та самоідентифікації виступає символічний простір. Складовою його є пам’ятники, що позначають важливі для певної спільноти смисли. Пам’ять будь-якого населеного пункту втілена у різних формах – назвах, будинках, меморіальних дошках, брендах тощо. Най- більш наочними виступають монументальні споруди, спрямовані на увічнення найвизначніших подій чи діячів минулого. У камені чи металі не просто фіксу- ються певні смисли, довкола них здійснюються церемонії, спрямовані на закріп- лення певних стереотипів, які впливають на конструювання колективних уяв- лень про минуле, що відіграють важливу роль у процесі самоідентифікації, а це, зі свого боку, програмує поведінку у визначальні для соціуму моменти. Меморіально-монументальний простір Донецька – мегаполіса з мільйонним населенням, потужного індустріального центру України з розвиненою інфра- структурою, освітою, доволі розмаїтним культурним простором – хрестоматій- ний приклад цілеспрямованого плекання регіональної ідентичності. У цьому процесі значна роль відводилася пам’ятникам.
До «Переліку пам’яток культурної спадщини місцевого значення Донець- кої області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» станом на 2016 р., занесено 22 меморіально-монументальні об’єкти. Два із них – Б. Хмельницькому та Т. Шевченку – позиціоновані як пам’ятки монументально- го мистецтва, решта мають статус пам’яток історії. Три об’єкти встановлені у міжвоєнні роки – дві братські могили червоноармійців (1920 р.) та пам’ятник Ф. Дзержинському (1937 р.). 16 з’явилися у 1943–1945 рр. і вшановують пам’ять про загиблих у боротьбі за звільнення від німецько-нацистської окупації. Це братські могили та три персональні монументи (Ф. Гурову, Ф. Грінкевичу, М. Та- бунову). Три пам’ятники – О. Пушкіну, Т. Шевченку, Б. Хмельницькому – дато- вані 1955–1972 рр. [4]. Тобто пам’ятки історії та культури у Донецьку, що пере- бувають під охороною держави, мають винятково радянське походження. вшановують пам’ять Виразнішу картину формування монументально-меморіального простору Донецька подає «Реєстр культурного надбання Донецької області (пам’ятки істо- рії та культури)», яким зафіксовано 257 об’єктів місцевого значення, серед яких 193 пам’ятники. Три з них споруджені у міжвоєнні роки, найбільше – 175 – з’яви- лися у 1940–1980-х рр., 15 – у роки незалежної України. За тематичною ознакою 43 пам’ятники пов’язані з «Великою Вітчизняною війною», 39 – братські моги- ли, 20 монументів присвячені подіям «революції та громадянської війни», 15 – радянським діячам, 9 – письменникам, 7 – праці тощо [6]. Отже, формування меморіального простору Донецька відбувалося переваж- но протягом другої половини ХХ ст. Монументи, передусім, відбивають історію становлення та розвитку радянської влади на Донеччині, що добре ілюструє пам’ятник керівнику «Донецько-Криворізької радянської республіки» Артему (Ф. Сергєєву) в центрі міста на вулиці, що має його ім’я. Досить добре пам’ятни- ки місцевого значення репрезентують тему боротьби проти загарбників у роки Другої світової війни [9]. У радянській монументальній традиції виконані па- м’ятники українським діячам – Т. Шевченку, І. Франку, Б. Хмельницькому (єди- ний у Донецьку кінний пам’ятник). Показово, що пам’ятник Б. Хмельницькому встановлено у периферійному Пролетарському районі міста, а монумент Леніну височить на центральній площі Донецька. Монументальна пропаганда тоталіта- ризму сприяла ретрансляції комуністичної міфотворчості новим генераціям до- неччан. У роки державної незалежності символічний пам’ятниковий простір міста поповнювався новими об’єктами. Протягом 1990-х – 2000-х рр. було встановлено монументи Герою Радянського Союзу Ф. Толбухіну (1995 р.), загиблим міліціо- нерам (1998 р.), засновнику Донецького металургійного заводу Дж. Юзу (2001 р.), оперному співаку А. Солов’яненку (2002 р.), жінці-матері (2003 р.), жертвам по- літичних репресій (2005 р.), воїнам-інтернаціоналістам (2006 р.), жертвам Голо- косту (2006 р.), герою-рятівнику (2006 р.), ліквідаторам Чорнобильської катаст- рофи (2006 р.) та інші. Переважають пам’ятники землякам і місцевим діячам, що засвідчує орієнтацію на формування регіонального патріотизму, гордості за визначних земляків. У цьому контексті привертають увагу прижиттєві пам’ятни- ки – С. Бубці, українському легкоатлету, чемпіону Європи та світу, Олімпійсько- му чемпіону у стрибках із жердиною, Герою України, та російському співаку Й. Кобзону, який походив із м. Часів Яр Артемівського району Донецької області. У 1999 р. на площі біля виставкового центру «Експо-Донбас», а у 2007 р. – на бульварі Пушкіна біля будівлі Донецької обласної держадміністрації були встановлені дві копії «Пальми Мерцалова». Це – скульптурне зображення паль- ми, виготовлене у 1896 р. робітниками Юзівського металургійного заводу О. Мер- цаловим і його помічником Ф. Шкаріним для Всеросійської промислово-худож- ньої виставки у Нижньому Новгороді, на якій вона отримала Гран-прі. У 1900 р. скульптура демонструвалася на Всесвітній виставці в Парижі, де також здобула Гран-прі. Пальма, виготовлена із цілого шматка рейки. Її оригінал зберігається в музеї Гірничого університету в Санкт-Петербурзі. За задумом скульптура сим- волізує цілеспрямованість, єдність, багатство і процвітання та є виявом робітни- чої майстерності [8]. У Донецьку є пам’ятники, презентовані містами-побратима- ми: Бохум подарував дзвін (копія), Москва – Цар-гармату (копія), Київ – скульп- туру Архистратига Михаїла (оригінал).
У незалежній Україні найбільше встановлених пам’ятників присвячені Голо- домору 1932–1933 рр. і жертвам політичних репресій [2, 193]. У Донецьку на Рут- ченковому полі у Кіровському районі на місці масового поховання жертв терору 1930–1940-х рр. встановлено пам’ятник жертвам політичних репресій (1989 р.). Водночас відсутній монумент, який би вшановував жертви Голодомору, нато- мість у 2008 р. на центральній вулиці з’явився пам’ятний знак – кам’яна брила, на якій викарбувано: «Здесь по велению наших сердец заложен камень на строи- тельство мемориала всех невинно убиенных и замученных» [10].
Протягом усіх років незалежності простежувалася цілеспрямована політика місцевої влади щодо непорушності меморіального простору. Зокрема, у вересні 2008 р. депутати Донецької міськради майже одностайно відхилили проєкт до- кумента «Про заходи щодо ліквідації символів тоталітаризму у м. Донецьку». Відповідне рішення підтримали лише два депутати, 48 висловилися проти [1].
Продовженням цієї позиції стало встановлення 8 вересня 2009 р., у День визволення Донбасу від німецьких окупантів, у центрі Донецька пам’ятника ге- нералу М. Ватутіну. Виступаючи на церемонії відкриття, тодішній міський го- лова О. Лук’янченко заявив, що пам’ятник генералу – свого роду протест меш- канців міста проти «переписывания истории официальным Киевом». Наголошу- валося на тому, що пожертви на його спорудження зробили фонд Б. Колеснікова (200 тис. грн), обласний осередок Компартії (100 тис.), районні організації Пар- тії регіонів, ветеранські організації та пересічні жителі – разом було зібрано 698 тис. грн. Водночас варто нагадати, що Герой СРСР генерал М. Ватутін не мав жодного відношення до звільнення Донбасу від нацистської окупації. Спо- рудження пам’ятника мало на меті не вшанування полководця, а просування радянської версії загибелі генерала від рук «бандерівців» [7]. Цей об’єкт неви- падково з’явився з наближенням чергових президентських виборів (2010 р.), адже актуалізувалася необхідність мобілізувати «свій» електорат. Це приклад ціле- спрямованого використання меморіального об’єкта для розпалювання розбрату всередині Української держави, протистояння між її Сходом і Заходом, наголо- шення на інакшості та винятковості донеччан і навіть нарощування внутрішньої агресивності.
Із заповзятістю довкола діячів радянської доби дисонує відсутність мону- ментів, присвячених козацтву, хоча ця територія належала до сфери впливу ко- заків, Кальміусом, який перетинає міський простір у центральній частині, у сере- дині ХVІІІ ст. проходила адміністративна межа між землями Нової Запорізької Січі та Війська Донського. Так і не з’явився меморіал, присвячений В. Стусу, який зростав на Донеччині, а вищу освіту здобув у тодішньому Сталінському педінституті, де й відбулося становлення його громадянської позиції. Незважа- ючи на численні пропозиції місцевих активістів, обмежилися лише барельєфом при вході до корпусу філологічного факультету ДонНУ.
Отже, монументально-меморіальний простір міста Донецька сформовано переважно за радянської доби. Пам’ятники стосувалися знакових для того часу подій – «Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни», «Великої Вітчизняної війни», чимало об’єктів присвячені праці, зокрема шахтар- ській. Вони цілеспрямовано працювали на формування радянської ідентичності. Данина українській історії та культурі обмежувалася монументами Т. Шевчен- ку, І. Франку, Б. Хмельницькому. У роки незалежності у місті встановлено пів- тора десятки пам’ятників, переважно присвячених людям, життя та діяльність яких була пов’язана з Донецьком чи Донецькою областю. Принципова відмін- ність монументального простору Донецька полягає у тотальному збереженні ра- дянських символів. У місті на початку 2014 р. залишалися недоторканими мону- менти В. Леніну, С. Кірову, Ф. Дзержинському, Артему, «борцям за радянську владу», «полеглим комунарам» та іншим героям «Громадянської» та «Великої Вітчизняної» воєн. Монументально-меморіальний простір Донецька виріз- няв(єть)ся переважно радянським наповненням, який і на межі ХХ–ХХІ ст. не зазнав істотних змін, що впливало на формування специфічної ідентичності, яка вкладалася у поняття місцевого, «донецького» патріотизму.

Джерела та література

1.Горсовет Донецка отказался сносить советские памятники. URL:http://glas-web.com/news54226/2.ДенисенкоГ., ДенисенкоО. Меморіальний простір України у формуванні історичної пам’яті. Україна XXстоліття: культура, ідеологія, політика. 2016. Вип.21. С.187–199. С.193.3.Депутати Донецької міської ради не підтримали проект рішення «Про захо-ди щодо ліквідації символів тоталітаризму в місті Донецьк». URL: http://ngo.donetsk.ua/print/ donsociety/3008 4.Перелік пам’яток культурної спадщини місцевого значення Донецької обла-сті, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Держав-ний реєстр нерухомих пам’яток України (місцевого значення) станом на 15березня 2016року.URL: http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245082884&cat_id=2450379595.Реєстр культурного надбання Донецької області (пам’ятки історії та культури). URL: https://wikimediaukraine.files.wordpress.com › 2012/06 › donetsk-register6.Реєстр культурного надбання Донецької області (пам’ятки історії та культу-ри). URL: http://wikilovesmonuments.org.ua/listy_pamiatek/7.РодионовА. (2009). В Донецке открыли памятник расколу Украины. Новос-ти Донбасса.11сентября2009, 10:07. URL: http://novosti.dn.ua/article/1843-v-donecke-otkryly-pamyatnyk-raskolu-ukrayny8.Символіка. Донецька обласна державна адміністрація. URL: https://dn.gov.ua/ua/oblast/simvolika9.СтасюкІ. (2018). Реєстр пам’яток місцевого значення та його роль у збере-женні культурної спадщини. Історико-культурна спадщина: європейський ви-мір: тези Всеукраїнської науково-практичної конференції.Львів. С.122–123.10.Ukrainian institute of national memory. URL: http://www.holodomor-monuments.org/donetsk.html